Василь Симоненко
«Ти маєш ім’я — будь Людиною!»
Біографія ↑ до змісту
- 8 січня 1935 — народився в селі Біївці, Лубенського району, Полтавської області.
- 1952–1957 — навчався у Київському університеті на факультеті журналістики.
- 1957–1963 — працював у черкаських газетах «Молодь Черкащини» та «Черкаська правда».
- 1962 — вийшла перша прижиттєва збірка «Тиша і грім».
- 13 грудня 1963 — помер у Черкасах.
- 1965 — посмертно видано збірку «Берег чекань».
- 1995 — посмертно присуджено Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка.
Творчість ↑ до змісту
Поезія Симоненка — це крик душі, протест проти тоталітаризму, заклик до свободи. Його вірші, написані у 1960-х, і сьогодні звучать актуально, стали літературним символом боротьби за українську ідентичність.
Вибрані поезії
«Ти маєш ім’я» ↑ до змісту
Ти маєш ім’я — будь Людиною! Не дай собою, як дровами, топить. Не бійся вогню, не бійся терпіння, не бійся в стіну самотно блудить. Бо тільки так, тільки сам, тільки самостійно пройдеш через біль, через сльози, через кров. Бо тільки так, тільки мужньо і гарно ти станеш справжнім — на вік-віків!
«Лебеді материнства» ↑ до змісту
Лебеді материнства пливуть у пітьмі, лебеді материнства пливуть. Вічно пливуть у безодні ночі, вічно пливуть і ніколи не сплять. Вічно тривожні, вічно живі, вічно зігріті материнським теплом. Лебеді материнства пливуть у пітьмі, пливуть і світять, як зорі, крилом.
«Чого ти ходиш до мене, смерте?» ↑ до змісту
Чого ти ходиш до мене, смерте, чого ти дивишся у вічі мені? Я ще не встиг ні любити, ні спити, ні правду сказати у дні весні. Я ще не встиг пережити тривоги, я ще не встиг переплакать всі сльози. Чого ти ходиш до мене, смерте, коли ще й досі я так живу?
